Андрій Білозерський: Баскетбол у Львові переживає не найкращі часи. Прийшов час це змінити

Андрій Білозерський приїхав до Львова щоб працювати над амбітним проектом з розвитку баскетболу. За його плечами десятирічний досвід у Кропивницькому та приблизно стільки ж років роботи у сумському баскетболі. Порозмовляти вдалося не одразу, адже, поки у дітей канікули, у школі настає найкраща пора для тренувань. От і в цей день їх у Андрія В’ячеславовича було одразу чотири.

Як у Вас з’явився варіант з переїздом до Львова?

В принципі, думав уже відходити від активної роботи. Після роботи в Кропивницькому трохи попрацював з командою СумДУ і думав вже переходити тренувати в ДЮСШ. Але до Львова переїхав з Черкас Едуард Скрипець, мій товариш. Та і президента міської федерації Дмитра Крамара я добре знаю особисто. Вони запропонували допомогти з розвитком баскетболу у Львові. Порадився з сім’єю і вирішили переїхати. Вважаю, у Львові якийсь невеликий застій в баскетболі, час це змінити.

Що скажете про місто: чи сподобався Вам Львів?

Поки ще, мабуть, приглядаюся. Хоча й бував тут багато разів, коли привозив свої команди. Мабуть, одне з найпривітніших міст, де доводилося бувати. Дуже важливо, щоби це перенеслося й на баскетбол. Щоби люди приходили і вболівали за місцеві команди.

За місяць, відколи Ви в місті, змогли оцінити умови для баскетболу?

Напевно, як всюди, так і у Львові баскетбол переживає не найкращі часи. Не враховуючи, звісно, таких міст як Черкаси, Дніпро, Київ чи Харків. Діти тренуватися хочуть і їм в цьому не відмовиш, однак не вистачає залів для тренувань. Та й тренерів, які йдуть на таку зарплату, теж небагато, їх не вистачає. Є невеликі проблеми, але ми з ними справимось. Свого часу мав досвід роботи над розвитком баскетболу в Кропивницькому, де його до того не було взагалі. Всьому свій час. Потрібно трохи потерпіти.

З ким зараз працюєте у Львові?

Зараз у нас є групи 2007 та 2008 року народження. Набираємо також 2009 та 2010 роки. І ще попросили попрацювати з дівчатами, адже в них не так багато видів спорту, якими ті могли б займатися. На наступний рік потрібно буде ставити питання про Першу або ж Вищу лігу. Але це, поки що, всього лише плани.

Які повинні бути перші кроки для підвищення інтересу до баскетболу?

По-перше, потрібно проводити більше змагань, рекламувати баскетбол. Адже діти вже почали забувати потрохи про наш вид спорту. Попереду чекає значна робота з пропаганди здорового способу життя під назвою «баскетбол». Скоро у нас відбудеться в палаці спорту «Галичина» турнір для вікових груп 2007-08 та 2009-10 «Зимовий виклик». Сподіваємося, він теж внесе свій внесок в популяризацію баскетболу. Діти, які вже почали їздити на різні змагання, розповідають про це своїм знайомим, що теж допомагає залучити більше людей до нашого виду спорту. А ще потрібно постійно перебувати в полі зору людей, інформувати їх про наші заходи та здобутки. Не боятися йти на контакт з журналістами, щоби разом зрушити справу з мертвої точки.

На кому лежить відповідальність за те, щоби привести дитину на заняття в секцію з баскетболу?

Всі разом. Ми повинні іти в школу і рекламувати себе. Розказувати хто ми, що будемо робити, налагоджувати спільну роботу з вчителями фізкультури. Це повинні бути і батьки, зацікавлені в розвитку своєї дитини. Зараз дитину важко витягнути з віртуального світу і на цьому етапі допомога батьків вкрай важлива. Щоби вони правильно розставили пріоритети та говорили зі своїми дітьми. Ну а наше завдання – зацікавити їх, щоби за рік, а то й менше, вони вже не хотіли звідси йти.

Після якого результату Ви зможете назвати свою роботу успішною?

Я належу до тих тренерів, які не женуться за результатом. Хоч і не люблю програвати, як і всі люди, та вважаю, що тренер в першу чергу повинен виховувати гравців. Показники для дитячого тренера це не перемоги та кубки, а кількість його вихованців, що грають в Першій, Вищій лізі і так далі. З групи в професійного баскетболіста виросте один, ну максимум двоє. На цьому етапі важливе ставлення керівництва. Якщо займатися справою серйозно, то потрібно звертати увагу саме на це, а не на перемоги на дитячому рівні.

Чи готові у Львові чекати не на результат, а на перспективу?

Звичайно. Як це так, що у Львові майже немає власних вихованців? А результат вже прийде. Найстрашніше, що зараз є в баскетболі, – переміщення одних і тих же гравців з клубу в клуб. А людина, вихована у Львові, буде грати не лише за грошову винагороду, а й за власне місто, віддаватиметься більше. Тому виховувати зараз свої кадри дуже важливо.

Скільки часу необхідно для усталення процесу, за якого щороку команду поповнюватимуть власні вихованці?

Це – довгостроковий проект. За 4-5 років ті діти, яким зараз дванадцять, вже повинні грати. Принаймні, в Першій лізі. За цей час в команді повинно бути хоча би 50% власних вихованців. Якщо вийде швидше – буду лише радий. Адже зараз помітно, що перспективні діти є не лише у Львові, а й по області. У Самборі, в Червонограді. Можливо, варто залучати їх якомога швидше, забирати на навчання до Львова. Та всі карти зараз розкривати не наважуся, щоби не злякати удачу.

Чи є у Львівській області тренери, які готові працювати разом з Вами для розвитку баскетболу?

Будемо потрохи їздити по області, наочно знайомитися. Скоро проведемо семінар для вчителів фізкультури. Уже записалося десь до сорока людей. Відбудеться він 4 або 6 листопада. Ще узгоджуємо дату, адже хочемо провести його на хорошому рівні, продемонструвати все на паркеті в залі. Також є написана методичка. Щонайменше в Червонограді та в Самборі вже бачимо, що є тренери, які готові до роботи.

У яких умовах зараз тренуються діти?

Думаю, що проблема нестачі хороших майданчиків для тренувань не лише львівська, вона – загальноукраїнська. Так, у деяких школах зали замалі. Та поки діти ще не звикли до тренувань ми йдемо на це, тренуємо їх в стінах рідної школи. А ті, хто вже декілька місяців тренується та загорівся баскетболом, без проблем їздять у ті зали, де умови для тренувань кращі. Нам потрібно півроку або рік, щоб це напрацювати. Сподіваюся, що з кожної школи зможемо витягнути 2-4 дітей, щоби робити хорошу і повноцінну збірну різних років.

На приклад яких міст варто орієнтуватися щодо розвитку дитячого баскетболу?

Найкраща школа – ДЮСШ-5 в Дніпрі. Добре працюють з дітьми у Черкасах, Южному. Хочемо обмінюватися досвідом, возити дітей туди та приймати їхніх вихованців тут, адже добре знайомі з усіма тренерами та тісно з ними співпрацюємо. Приклади є, ще й які. Там серйозно працюють, тому будуємо й свою систему, не гіршу, ніж у них. Для цього потрібні дорослі професійні команди. Також важлива і студентська команда. Нещодавно приходили в ЛДУФК, а там на усіх курсах лише десять чи одинадцять баскетболістів.

Наскільки важливою частиною розвитку баскетболу загалом є дорослий любительський баскетбол?

Будь-який баскетбол є баскетболом. І в будь-якому випадку це реклама нашого улюбленого виду спорту. Бачу, що в місті є Бізнес-ліга, зараз аматорська ще розпочинається. Хоча, бачу, що в основному і там, і там грають одні й ті самі. Та зараз головне, що вони грають, а не сидять десь з бокалом пива в руці. На них приходять дивитися родичі та друзі. Це теж бодай трохи, але збільшує інтерес. А розвивати потрібно всі напрямки. І ветеранів не забувати, які чимало зробили для баскетболу. Поки нас не так багато і за все одразу схопитися не можемо, але тримаємо в полі зору увесь львівський баскетбол.

Озвучте кілька основних критеріїв, за якими всі зможуть судити про успішність проекту з розвитку баскетболу в місті.

По-перше, щодо дітей. Хоча б чотири роки повинні грати у ВЮБЛ. Також хочеться бачити команду у Вищій лізі. Поки що, хоча б у Вищій. А не лише щоб там грала  «Львівська Політехніка». Ну і хочу, щоби в місті була студентська команда. За два роки це повинно бути.

Якщо за два роки вищеназвані пункти буде виконано, Ви продовжите свою роботу у Львові?

Я за цим і приїхав. Не варто було приходити на рік чи два. До цього я десять років працював у Кропивницькому, перед цим приблизно стільки ж у Шостці на Сумщині. Ще будучи гравцем, всю кар’єру відіграв в одному клубі – «Динамо» Тбілісі. Якщо братися за щось, то братися ґрунтовно. В перспективі є бажання виконати не лише план, а й перевиконати. Вважаю, що довести частку власних вихованців до 90% цілком реально. Хочу бачити першість області з роз’їздами. Не забувати і розвивати жіночий баскетбол. Потрібно, щоби баскетбол у Львові жив. Ми сюди приїхали і повинні виконати поставлені завдання. Ми чоловіки, а чоловіки повинні дотримуватися своїх обіцянок: дав слово – виконуй.

Львівська федерація баскетболу

Leave a Reply